ВОВКУЛА́К, а, ч. Те саме, що вовкула́ка 2. Розкажи, як за горою Сонечко сідає,.. Як у полі на могилі Вовкулак ночує (Шевч., II, 1953, 8); — Люди справді мають її [Оришку] за відьму, хоч вона така відьма, як я вовкулак (Мирний, III, 1954, 312).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.
— Т. 1. — С. 711.
Вовкулак, ка, вовкулака, ки, м. Оборотень, принявшій видъ волка. Перекинувсь через пеньок…. і зробивсь вовкулакою і побіг у ліс. ЗОЮР. II. 35. Як у полі на могилі вовкулак ночує. Шевч. 324.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.
— Т. 1. — С. 245.
вовкула́к = вовкула́ка = вовку́н = люди́на-вовк — за народними повір’ями, людина-перевертень, що за тяжкі провини або в результаті чаклунства обертається на вовка; бувають, за повір’ями, «вроджені» і «зачаровані» вовкулаки; вроджені з’являються, коли вагітна жінка побачить вовка або з’їсть м’ясо тварини, роздертої вовком, зачаровані — через чари відьом чи ворожбитів; зачарованого вовкулаку можна відчарувати, перевівши через хомут, примусивши тричі перекинутися через голову або тричі вдаривши перевеслом; живуть у лісі, нападають на худобу, але не їдять її, тільки душать; живуть, як вовки, вночі, а на світанку знову стають людьми; на шиї завжди висить мотузок, і, розірвавши його, вовкулака стає людиною; у людському образі нібито має понурий вигляд, великі брови, зрослі на переніссі, та червоні очі, по яких його й можна впізнати; був вовкулакою нібито полоцький князь Всеслав («Слово о полку Ігоревім»); як твердить літопис, народився він від волхвування, тому був родимим («вродженим») волхвом-чаклуном і міг перекидатися на вовкулаку; від народження мав князь язвено (плівку, шкірку) на голові, тому був також упирем; у «Лісовій пісні» Лесі Українки у вовкулаку було перекинуто Лукаша, тобто зачаровано. Як у полі на могилі вовкулак ночує (Т. Шевченко); Теща зробила зятя вовкуном (казка).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.
— С. 103-104.