ВОВКОДУ́Х, а, ч., розм., рідко. Про злу людину. —Гляди в мене, — не розледащій між моїми вовкодухами (Вовчок, I, 1955, 131).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 711.