ВНУЧА́ТКО (ОНУЧА́ТКО, рідко УНУЧА́ТКО), а, с. Зменш.-пестл. до внуча́. А він онучаток своїх так уже жалує! (Барв., Опов.., 1902, 130); Дожидала у хату невістки. Онучаток, неначе пташат (Шпорта, Ти в серці.., 1954, 165).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 710.