ВНИЗ (УНИ́З), присл. 1. У напрямі до низу. Перескакуючи з каменя на камінь і хапаючись за кущі, ми зійшли вниз (Вас., І, 1959, 140); Шубка в Лени тепла, біла, шапка з вушками униз (Тич., II, 1957, 322).

2. У напрямі до гирла річки. Прудка течія крутнула ним [плотом] і понесла вниз (Коцюб., I, 1955, 355); Вниз по Дніпру рушив довгий караван плотів (Баш, Вибр., 1948, 3).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 709.