ВНА́ДНО (УНА́ДНО), присудк. сл. Про велике бажання зробити що-небудь. — Та вбив би такого на місці або спалив к чорту, щоб знав як! — погарячився котрийсь із молодих. — Щоб і іншим не було внадно (Головко, Мати, 1940, 141).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 709.