ВМІЩА́ТИ (УМІЩА́ТИ), а́ю, а́єш і ВМІ́ЩУВАТИ (УМІ́ЩУВАТИ), ую, уєш, недок., ВМІСТИ́ТИ (УМІСТИ́ТИ), вміщу́, вмісти́ш, док., перех. 1. тільки 3 ос. Містити в собі, включати до свого складу; поміщати. Заздалегідь розпланований кишлак на тисячу дворів ніяк не вміщав у собі й половини [переселенців] (Ле, Міжгір’я, 1953, 236); Кімнатка станційного телеграфу не вміщувала всіх (Десняк, Вибр., 1947, 70); Театр був переповнений і далеко не міг вмістити всіх бажаючих (Минуле укр. театру, 1953, 66).

2. Розташовувати де-небудь. Він [оркестр] був такий здоровий, що його не можна було вмістити ні в сінях, ні навіть в цілій світлиці (Н.-Лев., III, 1956, 138); Поміщати щось у чомусь. Денис Іванович ..вивертає з коренем холоднуваті гриби і ледве вміщує їх в руках (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 229); * Образно. Як вмістити в грудях радість велику, розповісти всім-всім про те, що вчора обрали її люди своїм депутатом до Народних Зборів Західної України (Цюпа, Назустріч.., 1958, 143); // Друкувати що-небудь у пресі. — Тим, що шукають праці, вміщуємо [оголошення] безплатно (Вільде, Сестри.., 1958, 53); Про нього [лікаря] багато писали і навіть в одній газеті вмістили, його портрет (Ів., Вел. очі, 1956, 54).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 707.