ВЛІ́ЖНО (УЛІ́ЖНО), присудк. сл. Зручно лежати, можна полежати. Хоч не в’їжно, так уліжно (Номис, 1864, № 10387); Сміються строкарі, розкошуючи на моріжку біля економії. Тепер їм хоч не в’їжно, так вліжно (Стельмах, І, 1962, 560).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 705.