ВЛУ́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до влу́чити 1. Впав перед Романом якийсь боєць, влучений розривною кулею в голову (Гончар, III, 1959, 140).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 706.