ВЛАСТИ́ВЕЦЬ, вця, ч., заст. Власник (у 1 знач.). — Треба б прикупити ще трохи поля, щоб.. тобі після нас можна було стати правдивим дідичем-властивцем (Н.-Лев., IV, 1956, 181); За клопотами при закупуванню сирого воску земного від різних дрібних властивців Леон уже більше як тиждень не заглядав до Борислава (Фр., V, 1951, 382).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 703.