ВЛАДОЛЮ́БЕЦЬ, бця, ч. Той, хто любить владу (в З знач.). У злобному тілі владолюбця легко прищепилася жорстокість вельмож (Стельмах, Хліб.., 1959, 18).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 702.