ВЛАДИ́ЧИЦЯ, і, ж., ц.-с. 1. Жін. до влади́ка 1.

2. церк. Епітет богородиці. [Голоси:] Даруй, владичице святая! (Мирний, V, 1955, 75).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 701.

Владичиця, ці, ж. Владычица. Ти не раба, о, ні! владичиця ти пишна. К. МХ. 46.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 244.