ВЛАД (УЛА́Д), присл. 1. До ладу, як треба. [Хор косарів:] Ми в луг підем всі з косами, І як станем вряд, Він устелеться травами, Скошеними влад (Кроп., V, 1959, 131); Вже як вийдемо вряд, А в роботі все в норму та влад (Мал., II, 1956, 314); // До речі, відповідно до обставин. Все — і постать, і убрання, І словечко завжди влад — Виклика зачарування; Кожен хвалить, кожен рад (Граб., І, 1959, 352); — Серед тих, що пішки ходять, теж люди різні є: і безкрилі й крилаті. — Це вірно. Всі ми, піхота, війни скуштували, — підтвердив Демид не зовсім улад (Гончар, Тронка, 1963, 15).

2. Ритмічно, у такт. Дехто з гостей приплескує їй влад долонями та приляскує пальцями (Л. Укр., III, 1952, 463); Військо йде, улад ступає, Коли сонце враз зайшло (Олесь, Вибр., 1958, 352); // Злагоджено, гармонійно. Стоять [дівчата] Перед Кіпрідою і влад Співають гімн (Шевч., II, 1953, 269).

3. Пасує щось до кого-, чого-небудь. Не знаю, чи влад Вам [І. Франкові] така робота? (Л. Укр., V, 1956, 104); // Відповідно до чого-небудь. Далебі, влад дівочим думкам ведуть розмову хлопці (Горд., І, 1959, 363).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 700.