ВКІНЕ́ЦЬ (УКІНЕ́ЦЬ), присл., рідко. Те саме, що вкрай 1. [Коломійчиха:] Ти ще мені звідкіль? Дивіться?! Аж по вуха заївся черешнями!.. Та що ви мене вкінець грабити [грабувати] хочете? (Стар., Вибр., 1959, 351); Але ось ударив Лютий студенець. Листячко ошпарив, Погубив [рожу] вкінець (Граб., І, 1959, 162).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 696.