ВКО́ЧУВАТИ ¹ (УКО́ЧУВАТИ), ую, уєш, недок., ВКОТИ́ТИ (УКОТИ́ТИ), вкочу́, вко́тиш, док., перех. 1. Котячи, просувати в середину, у межі чого-небудь. Гармаші з гуркотом вкочували на руках артилерію в підвали, на подвір’я, за кожну будівлю (Гончар, І, 1954, 216); В хату.. вкотили барильце (Смолич, Мир.., 1958, 58).

2. розм. Те саме, що в’їжджа́ти¹; заїжджати. — Купіть [екіпаж] в мене!.. Перепряжете свої коні, сядете.. та вкотите в свій двір, мов якийсь князь (Н.-Лев., III, 1956, 167); Коли Гарецький вкотив на подвір’я Огієвських, Таїсія Федорівна.. не впізнала, хто завітав до них (Кочура, Зол. грамота, 1960, 464); * Образно. Обідньої вже доби сама пані вкотила, як на колесах; пухла, така, ніби на дріжджах зійшла (Вовчок, І, 1955, 75).

ВКО́ЧУВАТИ² див. уко́чувати ¹.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 699.