ВКОРІ́НЮВАТИ (УКОРІ́НЮВАТИ), юю, юєш і ВКОРІНЯ́ТИ (УКОРІНЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., ВКОРЕНИ́ТИ (УКОРЕНИ́ТИ), ню́, ни́ш, док., перех. 1. Саджаючи, давати можливість закріпитися корінням у грунті (про рослини).

2. перен. Міцно встановлювати, запроваджувати. Ми будемо працювати, щоб вкоренити в свідомість, у звичку, в повсякденний побут мас правило: "всі за одного і один за всіх".. (Ленін, 31, 1951, 99); // Зміцнювати, посилювати. Оті простенькі сільські байки, як дрібні, тонкі корінчики, вкорінюють у нашій душі любов до рідного слова (Фр., IV, 1950, 134).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 699.