ВКО́ЛО, присл. і прийм., рідко. Те саме, що навко́ло. А вколо нікуди ні села, ні двора не видать (Фр., XIII, 1954, 404); Годі! Розвіяні вколо Мрії мої сумовиті… (Граб., І, 1959, 368); При місяці білів холодний попілець, чорніло вколо нього пожарище (Л. Укр., I, 1951, 282); Ми любимо забутих предків тіні Та вколо нас — нащадки молоді (Рильський, Зграя.., 1960, 27).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 698.