ВЙО́КАННЯ, я, с. Дія за знач. вйо́кати й звуки, утворювані цією дією. Незабаром і справді до них долинуло хропіння коней, шерхіт полоззя на снігу, вйокання (Сміл., Крила, 1954, 60); Коні хропуть та лунко б’ють об дорогу копитами.. Позаду чути ще вйокання (Речм., Весн. грози, 1961, 53).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 695.