ви́їзд із до́му — здавна супрово­джувався низкою обрядодій, оскіль­ки дорога завжди таїла всілякі несподіванки; ритуали мали на меті забезпечити добру подорож та щасливий її кінець; із традиційних підготовчих звичаїв відомі піст, причастя, прощання із знайоми­ми, сусідами та ріднею, пор. у рекрутській пісні: «Прощавайте, сусі­доньки, може, з ким сварився… Та хоч сварився, не сварився, аби попростився»; випроводжали за село часто гуртом; важливо, як згаду­ють подорожнього ті, хто залишав­ся, тому, прощаючись, подекуди подорожній казав: «Простіть ме­не!», а йому відповідали: «Бог простить!», пор. у пісні: «Не спо­минайте лихим словом, Щоб я не журився; А споминайте добрим словом, Щоб я веселився»; вважа­лося добрим знаком, коли подо­рожнього «перейдуть вповні», тоб­то з повними відрами (пор. «Вели­кий льох» Т. Шевченка); перед до­рогою обов’язково всі сідали.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 84-85.