ВИЯСНЯ́ТИ, я́ю, я́єш і ВИЯ́СНЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ЯСНИТИ, ню, ниш, док. 1. перех. Робити ясним, яскравим. Марта вийняла з кофти шпильку, вияснила гнотика в каганці, що почав притухати (Кучер, Чорноморці, 1956, 223); // Робити чистим, вичищати до блиску. Осінь… Хто обора́вся і в кого ще смугами руділи облоги в степу на чорному тлі чужих ріль — однаково вияснювали полички плугів і ховали по повітках до весни (Головко, II, 1957, 88); Виясни добре стремена та й їздь тоді верхи (Сл. Гр.).
2. безос. Те саме, що виясня́тися 3. Коли ж відпустить? Коли вияснить? (Вовчок, І, 1955, 310).
3. перех. Робити що-небудь ясним, зрозумілим; з’ясовувати. — Я не нехтую боротьби з філоксерою, а тільки вияснюю причину ворожнечі молдуван (Коцюб., І, 1955, 201); Соколова викликала головного інженера і разом з Крайнєвим і Валєнсом почала виясняти строки.. подачі перших рисунків крейсера (Собко, Зор. крила, 1950, 249); Віктор пішов туди [до поранених] вияснити, що діється, навести порядок (Дмит., Наречена, 1959, 120).
4. перех., діал. Пояснювати. — Загнати гуску? — запитала глуха бабуся, і Чимчикевич, не маючи охоти кричати голосніше, почав на пальцях вияснювати їй, чого йому треба (Фр., II, 1950, 184); Учитель вияснював Василеві, що там [у письмі] стоїть (Март., Тв., 1954, 68).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 548.