ВИ́ШНИ́К¹, ви́шни́ка, ч. Садок з вишневих дерев або молода вишнева порість. Я ж мій город та вишник доглядала, Хусточки шила та пісні співала… (Щог., Поезії, 1958, 339); Вітер вривався у вишник, крутив білі пелюстки, здіймав вишневу завірюху (Донч., IV, 1957, 220).

ВИ́ШНИ́К², а, ч., розм. Дама в картах. Хто, бач, вишник, той не король (Номис, 1864, № 1007); — А ти бий вишником! — кричав знову Гапці, котра намірювалася бити тузом (Мирний, IV, 1955, 165).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 543.

Вишник, ка, м. Вишневый садъ. Москаля молодого в вишник дожидала. Шевч. 69. Ум. Вишничок. Харьк.

Вишник, ка, м. Дама въ картахъ. КС. 1887. VI. 463. Хто, бач, вишник, той не король. Ном. № 1007.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 201.

ви́шник = вишня́к (зменшено-пестливе — вишнячо́к) — садок з вишневих дерев (характерний для українського села) або молода вишнева порість. Я ж мій город та вишняк доглядала, хусточки шила та пісні співала (Я. Щоголев).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 88.