ВИШКІРЯ́ТИ, я́ю, я́єш і ВИШКІ́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ШКІРИТИ, рю, риш, док., перех., розм. Розсуваючи губи, розтуляючи рот, пащу, відкривати, показувати (зуби). Акула важко дихає розтуленою пащекою і вишкіряє три ряди зубів (Сміл., Крила, 1954, 135); Пес, прип’ятий біля буди, не встає зі свого леговища, а, побачивши його [комісара], вишкірює зуби (Фр., VIII, 1952, 80); Вовк озирнувся на нас, сердито вишкірив зуби (Коп., Як вони.., 1948, 45).
◊ Вишкіря́ти (ви́шкірити) зу́би (і́кла) до кого і без додатка, зневажл.: а) посміхатися, осміхатися; сміятися. А до мого чоловіка все вишкіряє [дячиха] ті зубища, де не встріне (Н.-Лев., II, 1956, 15); Враз дама дожовує, ковтає і премило вишкіряє золоті зуби до Юри (Смолич, II, 1958, 47); б) погрожувати. [Дранко:] Дивись, я свої [зуби] вишкірю (Кроп., І, 1958, 217); Він живе надією на той час, коли можна буде відверто вишкірити ікла, але друзі, стримані англійські друзі, наказують чекати (Донч., II, 1956, 85).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 542.