ВИ́ШКВАРКИ, рок, мн. (одн. ви́шкварка, и, ж. і рідше ви́шкварок, рка, ч.), розм. 1. Добре просмажені шматочки сала і залишки від сала після витоплення з нього жиру. В хаті було тихо, тільки в печі на жару шкварчала ринка з вишкварками (Н.-Лев., II, 1956, 304); Христя запросила гостей до столу. На ньому вже парувала гречана каша з вишкварками (Панч, Гомон. Україна, 1954, 22).

◊ За ма́сляні ви́шкварки — за дрібницю, за ніщо. — Защо ж його [сина] узяли? — А враг їх матір знає. За масляні вишкварки! (Мирний, І, 1954, 298).

2. перен., зневажл. Про надто гарячу в поведінці людину. — Це вишкварка, а не Оникій! Побіг, неначе його хтось впік гарячим залізом… — обізвався дід Грицай (Н.-Лев., IV, 1956, 199); Дівчина, мов ошпарена, схопилась на ноги,.. засміялась і гукнула: — Не будь вишкваркою! (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 931); // Про слабосилу, мізерну людину. Та й де їм, вишкваркам, горілку ту круглять [кружлять], Як їх батьки колись та їх діди кругляли [кружляли]!.. (Г.-Арт., Байки.., 1958, 184); [Галушка:] Що? Мене убивав? Хто, отой вишкварок? Та коли б він не зайшов з тилу, то я б його розчавив!.. (Корн., І, 1955, 287).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 542.