ВИШАРО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ШАРУВАТИ, ую, уєш, док., перех. Вимивати тверді предмети, скребучи щіткою, тручи піском і т. ін. Онися кинулась сама підмазувати та прибирати в покоях, вишаровувала жовтим піском поміст, помила вікна (Н.-Лев., III, 1956, 34); // Вимивати кого-, що-небудь, енергійно чимось тручи. [Докія (бере з запічка мило):] На ось шматочок мила та вишаруй гарненько руки (Кроп., III, 1959, 201); Роздягла [Оксана Сергіївна] дівчину, вимила їй голову, вишарувала милом та віхтем, сполоснула (Ю. Янов., II, 1954, 70).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 540.

Вишаровувати, вую, єш, сов. в. вишарувати, рую, єш, гл. Хорошо вымывать, вымыть, смывать, смыть при помощи мочалки, щетки и пр. (твердый предметъ — посуду, мебель, стѣну). Сим. 130. Стіни вимиті, вишаровані, неначе сього року збудовані. Стор. II. 110.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 200.