ВИ́ЧУБИТИ, блю, биш; мн. ви́чублять; док., перех., розм. Побити кого-небудь, смикаючи, тягаючи за чуба. І така на себе досада мене допікає, що якби се не я, а хтось інший, то б до ладу його вичубив (Вовчок, VI, 1956, 272).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 539.

Вичубити, блю, биш, гл. Выдрать за волосы. Доладу його вичубив. МВ. (КС. 1902. X. 155).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 200.