ВИЧИ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ЧИТАТИ, аю, аєш, док., перех. 1. Читати протягом певного часу (перев. уголос). Мов учора було: батько з моїми братами молоточками постукують, а той [сусід] вголос "Тараса Бульбу" вичитує (Вас., IV, 1960, 10); Іов Борецький стояв за столом і повільно й гучно вичитував братський статут (Тулуб, Людолови, І, 1957, 345).
Вичи́тувати (ви́читати) [свої́] годи́ни — проводити всі заплановані уроки або лекції (в школі, вузі і т. ін.).
2. Читаючи, довідуватися про що-небудь нове, здобувати якісь відомості. — Я те кажу, що вичитав в законі (Л. Укр., I, 1951, 170); [Батура:] Багато мені дала ця поїздка. Я побачив те, що ніде не вичитаєш (Корн., II, 1955, 266); // Читати що-небудь вибірково. А він заглядає в якийсь папірець, вичитує звідти цитату: "Щомісяця має Олекса Кравець По тресту найбільшу зарплату!" (С. Ол., Вибр., 1959, 239); Він гортав книжечку в чорних палітурках і вичитував звідти прізвища людей, родинний стан (Ю. Янов., II, 1958, 358).
3. перен. Виявляти що-небудь з виразу очей, обличчя і т. ін. З усмішкою дивиться на парубка Роман і вичитує на його чолі точнісінько ті самі думки й надії, які на все життя оселились в душі Романової матері (Стельмах, Хліб.., 1959, 139); Моя мати поглянула на мене майже з переляком — і я вичитав запитання з затривожених її очей (Коб., III, 1956, 63); [Любина:] Признайсь, признайсь. В очах твоїх кохання ще я з осені читаю. Хіба ж його не вичитать мені, коли вогнем сама я обійнята (Турч., Милана, 1950, 6).
4. друк. Читаючи, виправляти помилки. Крайнюк вичитував коректуру свого нарису про розвідників (Кучер, Голод, 1961, 148).
5. перех. і неперех. Робити зауваження за що-небудь, дорікаючи, виговорюючи. — Ну, що якби їй оце почав вичитувати, як вона знущалася над нами? (Барв., Опов.., 1902, 6); Петро Сидорович під час перерви вичитував дружині, що вона так грубо перервала доповідача (Коп., Земля.., 1957, 223); Він [лейтенант] вичитав сержанта, різко і гнівно (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 94).
Вичи́тувати (ви́читати) мора́ль (нота́цію) — докоряти за що-небудь, роз’яснюючи недостойність поведінки. Учитель, осміхаючись, ховає перстень в кишеню. Починає вичитувати мораль (Вас., III, 1960, 309); Всі вони [дівчата] були певні, що Каргат зараз вичитає їм довгу нотацію (Шовк., Інженери, 1956, 44).
6. заст., розм. Промовляти, плачучи. — Хоч би я його ще хоч раз побачила!.. Почула його голос… обняла його голову… — ридаючи, вичитувала стара (Мирний, IV, 1955, 47).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 538.