ВИ́ХРЕСТ, а, ч., заст. Той, хто перейшов у християнство з іншої релігії. А то — беззубий, говорливий, Сухий, невірний, як шкелет, І лисий, і брехун сварливий? То вихрест (Котл., І, 1952, 252).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 535.

Вихрест, та, м. Принявшій христіанство. Така з вихреста людина, як з собаки солонина. Вас. 209. То вихрест із жидів Авлет. Котл. Ен. VI. 19.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 198.