ВИ́ХОР¹, хору і хру, ч. 1. Рвучкий круговий рух вітру. Не хмара сонце заступила, Не вихор порохом вертить (Котл., І, 1952, 194); На курних дорогах знявся вихор, закрутився клубком і помчав у жита (Десняк, Десну.., 1949, 267); // Сильний, поривчастий вітер. Двері вихор відхилив (Бор., Тв., 1957, 64); Вихор клав на землю збіжжя, ломав гілляки дерев, свистів вербовим пруттям біля оборога (Фр., IV, 1950, 337); А вихор-вітер — чорний норд! — гойдає дерева (Перв., І, 1947, 53); // Підняті вітром пил, листя, сніг і т. ін., що швидко крутяться стовпом. Він [вітер] налітав тугими хвилями і підіймав високі вихри пилюги (Собко, Любов, 1935, 101); Здіймається цілий вихор із землі торішнього опалого листя (Ю. Янов., IV, 1959, 50).

Як (нена́че і т. ін.) ви́хор — дуже швидко. Онисія Степанівна влітала, як вихор, і знов сідала на стільці (Н.-Лев., III, 1956, 88); Час летить, неначе вихор… (Уп., Про Донбас, 1950, 5).

2. чого, перен. Надзвичайно швидкий хід, розвиток чого-небудь. Куди б не закинув вихор війни комсомольців Радянської України, вони скрізь були дома, скрізь боронили рідний край (Скл., Орл. крила, 1948, 74); // Про що-небудь численне і надзвичайно швидке в перебігу, в розвитку, в дії. Аж ось із естради зашумів вихор звуків, усе потопляючи (Вас., Вибр., 1954, 37); Слова вожатого про те, що Кукобі загрожує виключення, викликали в Олега вихор тривожних почувань і думок (Донч., II, 1956, 493); Замовкли гармати, стих вихор атак… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 173).

3. у знач. присл. ви́хором (ви́хром). Надзвичайно швидко. Ой, лети, лети, мій коню, Та й вихром несися (Сто пісень.., 1946, 220); Темне авто вихором линуло просто вперед по дорозі (Смолич, І, 1958, 97).

ВИ́ХОР², хра, ч. Природно закручене витком пасмо волосся, яке стирчить догори. Шестірний устав, зложив книжки, підійшов до дзеркала, причесав уже трохи не вдесяте свій вихор (Мирний, І, 1954, 331); Жінка, ніби вгадавши його думку, співчутливо похитала головою і ще раз погладила неслухняний вихор [Юри] (Багмут, Щасл. день.., 1959, 134); // Волосся, яке лежить або збилося окремим пасмом. Над чолом Ігоря вітер збив вихор непокірного волосся (Рибак, Зброя.., 1943, 41).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 534.

Вихор, хру, м. Вихрь. Крутить, як вихор на дорозі. Ном. № 3427. О, щоб їх вихром винесло. Ном. № 3667.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 198.

ви́хор (зменшене — вихоре́ць) — рвучкий круговий рух вітру, а також підняті вітром пил, листя, сніг та ін., що швидко крутяться стов­пом; пор. загадку про вихор: «Ішов чернець в монастирець. Як упав — так пропав, чорним порохом припав»; у народі говорять, що це чор­тове весілля, — «чорт з відьмою бореться» — від давніх вірувань, що вихор є диявол, тому, коли не­сеться вихор, радять кинути в ньо­го перехрещеною сокирою чи но­жем, і вихор ущухне, а сокира чи ніж будуть скривавлені; вихор на морі називається смерч (у «Лексисі» Л. Зизанія — сморщ); і нині можна почути закляття: «Щоб тебе вихрами та бурями винесло». Кру­тить, як вихор на дорозі (М. Номис); О, щоб їх вихром винесло (М. Номис); Не хмара сонце засту­пила, не вихор порохом вертить (І. Котляревський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 87-88.