ВИ́ХЛЮПНУТИ, ну, неш, док., перех. Однокр. до вихлю́пувати. Холодну воду з миски вихлюпнула [Ніна] просто за поріг (Коп., Земля.., 1957, 109); Хто був дуже сонний, того Володька тягнув за носа або за вуха, а на одного навіть вихлюпнув відро води (Трубл., І, 1955, 222); * Образно. Та зрештою ті хвилі неодмінно вихлюпнуть сюди [у хатній затишок] його — вмореного, навіть трохи дезорієнтованого (Шовк., Інженери, 1956, 10).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 528.