ВИХВАЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., ВИ́ХВАЛИТИСЯ, люся, лишся, док. 1. Хвастати, хвалити самого себе. — Не дурніший же я, справді, від його! — вихвалявся Пищимуха (Мирний, IV, 1955, 384); // ким, чим. Хвалити щось своє, своїх близьких і т. ін. Любив [Терентій] вихвалятися своєю фізичною силою (Сміл., Зустрічі, 1936, 29); Сестра вихвалятиметься своїми успіхами і п’ятірками (Смолич, II, 1958, 45); Перед людьми Мар’ян поспішив вихвалитися і своїм сином Юрком (Чорн., Визвол. земля, 1959, 32).
2. Хвалькувато погрожувати; нахвалятися. — Вони [шляхтичі] вихваляються порізати всю старшину (Тулуб, Людолови, І, 1957, 106).
3. тільки недок. Пас. до вихвал́яти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 525.