ВИТІВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ТІЯТИ, ію, ієш, док., перех. і неперех. Вигадувати що-небудь, робити щось незвичайне. — То вона тілько таку ману пуска та витіва і грамоти, і школу (Мирний, IV, 1955, 14); Брався [Юра] за найважчі справи і навіть витівав неймовірні речі (Коз., Вибр., 1947, 61); // Робити різні витівки, жартувати, пустувати. Вперше Юхимині перехотілося дуріти, як завжди вона витівала з парубками (Ю. Янов., II, 1958, 375); [Пріська:] О… це вже знову витіяв щось той дурисвіт. Дражниться та й дражниться з чоловіком (Вас., III, 1960, 78).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 512.

Витівати, ва́ю, єш, сов. в. витіяти, тію, єш, гл.

1) Выдумывать, выдумать, затѣвать, затѣять. Там таке витіва, шо й миру не подобно. Харьк. Се вже, мабуть, не зовсім по Божому, а люде сами витіяли. ЗОЮР. II. 288.

2) Выдѣлывать, выкидывать, выкинуть. Мнж. 93.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 192.