ВИ́ТУМАНИТИ, ню, ниш, док., перех., діал. Видурити, виманити. Я не такий, як отой війт із глухого села, що витуманить у дурного п’ятку (Март., Вибр., 1949, 213); — Одну часть проп’є він сам, а три часті витуманять і вкрадуть у нього його добрі товариші (Коб., II, 1956, 284).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 521.