ВИ́ТОЧЕНИЙ 1, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́точити1. Іван привітно махнув кепкою своєму напарнику, що вже помітив його, і весело показав очима на гору виточених за ніч деталей (Кучер, Трудна любов, 1960, 394); В ярмаркові дні до канатів і гаків [гойдалки] чіплялося два збиті з дощок човни з виточеними жіночими погруддями на носах (Смолич, II, 1958, 42); Личко її молоде та радісне, як яблучко, червоніло, очі горіли, шия, плечі наче виточені з рожевого каменю (Мирний, IV, 1955, 139); Гострі ножі точені, В крові панів мочені.. Виточені, аж горять, На панів та на панят (Пісні та романси.., II, 1956, 138); Залізняк нарешті зібрав усю силу,.. знайшов глибоку, вітром виточену ямку, міцно зачепився пальцями (Собко, Звич. життя, 1957, 7).
2. прикм. Який має досконалу форму, витончені лінії. Смугляве обличчя з рівним виточеним носом.. нагадувало одно з тих облич, що їх.. митці пензля беруть для Іродіад, Саломей і інших красунь давнини (Досв., Вибр., 1959, 85).
Як (немо́в, на́че і т. ін.) ви́точений — який має правильну, досконалу форму, витончені лінії. Уся [дівчина] — як виточена, а довга коса, чорна, як гадюка, так і обвивається круг тонкого стану (Стор., І, 1957, 83); — Бісова Улька, ноги як виточені і пошкрябані соломою, мабуть, у полі пошкрябала (Мик., II, 1957, 396).
ВИ́ТОЧЕНИЙ2, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́точити2. Кров була виточена вся. Доктор Гальванеску був мертвий (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 260).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 515 - 516.