ВИ́ТОНЧЕННЯ, я, с. Дія за знач. ви́тончити. Говорячи про ненастанне збагачення, витончення й поглиблення нашої літературної мови,.. ми мусимо, проте, з душевною прикрістю визнати, що дехто з наших письменників мало ще працює над своєю лексикою, над своїм синтаксисом, над своєю фразеологією (Рильський, III, 1956, 80).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 514.