Про УКРЛІТ.ORG

витирати

ВИТИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ТЕРТИ, тру, треш; мин. ч. ви́тер, ла, ло; док., перех. 1. Робити що-небудь сухим або чистим, стираючи щось з його поверхні. Невеличкі рученята невпокійно бігали по личку, витираючи сльози (Мирний, IV, 1955, 27); — Чому ви без галош? Хоч витріть ноги! — Гукнула та, що прибира підлоги (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 157); Дівчина схопила ганчірку й похапцем витерла стіл (Шовк., Інженери, 1956, 68).

2. Довго носячи, робити потертим, зношеним (про одяг). Витерти рукава; // Часто тручи, робити гладким, стертим. Витерти поручні.

3. Тертям (сірника, шматків дерева один об одний) добувати вогонь. Пропустивши гостей, Бараболя засовує двері, входить до майстерні і витирає сірник (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 60); Іван-царенко взяв того зайця, оббілував, витер вогню деревом об дерево, спік, з’їв (Укр.. казки, 1951, 179); Іван тремтячою рукою шукає сірників і ніяк не може витерти вогню (Коцюб., І, 1955, 411).

4. Наносячи на шкіру певну рідину або мазь, втирати їх з лікувальною метою або робити масаж. Баба Федора витерла старого оцтом, на ніч напоїла чаєм з липового цвіту, поклала на піч і вкрила кожухом (Донч., III, 1956, 107).

5. Відокремлювати насіння від лузги способом тертя між чим-небудь. Молотильний апарат комбайна С-4 в передній робочій частині вимолочує, а в задній витирає насіння (Рад. Укр., 28.VI 1951, 2).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 510.

Витирати, раю, єш, сов. в. витерти, тру, треш, гл.

1) Вытирать, вытереть. Витри лаву.

2) Вытирать, вытереть, стирать, стереть.

3) — сірничка. Зажечь спичку. Нема в віщо витерти сірничка. — огню. Добыть огня треніемъ. Витер огню деревом об дерево. Рудч. Ск. II. 106.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 192.

вгору