ВИТИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ТНУТИ і рідко ВИ́ТЯТИ, тну, тнеш, док. 1. заст. Вирубувати, вирізувати що-небудь. Витяли пани ліс (Свидн., Люборацькі, 1955, 208); Витяв з ременю шматок на підошву (Сл. Гр.).

2. Грати або виконувати з запалом (перев. музичні твори, танці). Ой, десь гуде, ой, десь грає, Скрипка витинає: Оце вдова своїй доні Весілля справляє (Укр.. лір. пісні, 1958, 204); А брат мій сам вже далі Добрав, як витинать мазурку чи кадриль (Рильський, Поеми, 1957, 243).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 510.

Витинати, на́ю, єш, сов. в. витяти и витнути, тну, неш, гл.

1) Вырубливать, вырубить, вырѣзывать, вырѣзать. Витяв з реміню шматок на підошву. Витяли пани ліс. Св. Л. 306.

2) Только сов. в. Перерубить, перерѣзать всѣхъ. Ворогів моїх настигну, не вернуся доти з поля, доки до ноги не витну. К. Псал. 40.

3) Дѣлать, сдѣлать что-либо съ жаромъ, съ силой. Витикати гопака. — Горнись лишень ти до мене та витнемо з лиха. Шевч. 621. Ще три штуки за тобою; витнеш, — ні пів слова. Г. Арт. О. 1861. ІІІ. 105.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 192.