ВИ́СХЛИЙ, а, е. Те саме, що ви́сохлий. Вузьку покручену вулицю, глибоку й каменисту, як дно висхлої річки, тіснили крамниці (Коцюб., II, 1955, 124); Біля нього крутився підстаркуватий і висхлий чоловік (Ле, Наливайко, 1957, 51).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 506.

Висхлий, а, е. Изсохшій.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 191.