ВИСТИГА́ТИ ¹, а́є, недок., ВИ́СТИГНУТИ і ВИ́СТИГТИ, гне; мин. ч. ви́стиг, ла, ло; док. Ставати холоднішим, холодним, втрачати тепло; охолоджуватися. Недоїдки риби вистигали на столі (Коцюб., II, 1955, 22); Часто буває так, що кришку взагалі майже не закривають, поки не скінчиться завалювання, і піч вистигає на сотні градусів (Собко, Біле полум’я, 1952, 173); Вечеря вже вистигла (Мак., Вибр., 1954, 40).

ВИСТИГА́ТИ², а́ю, а́єш, недок., ВИ́СТИГНУТИ і ВИ́СТИГТИ, гну, гнеш; мин. ч. ви́стиг, ла, ло; док. 1. Ставати цілком стиглим (про злаки, овочі й т. ін.); дозрівати. Хлібам вистигати літом, Рікам спішити до моря, Вічно горіти над світом Дружби великої зорям (Нагн., Вибр., 1957, 173); У садках вистигли червонобокі яблука, запашні солодкі груші (Добр., Ол. солдатики, 1961, 6); Швидко вистигне тут колос (Вол., Сади.., 1950, 11).

2. перен. Остаточно оформлюватися (про думку, рішення й т. ін.); визрівати. Нова думка вистигає в бойовій голові [Мухамедова] (Донч., І, 1956, 152); А коли через два дні підвівся, в нього вистигло рішення (Сміл., Сад, 1952, 127).

3. заст. Встигати. Ой вистигайте, славні чумаченьки, зимувати до лугу (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 500.

Вистигати, гаю, єш, сов. в. вистиг(ну)ти, гну, неш, гл.

1) Поспѣвать, поспѣть, успѣвать, успѣть. Ой вистигайте, славні чумаченьки, зімувати до лугу. Лис. ІІІ. № 7. Тут хліб постиг, — виймаю, а в другій діжі вистиг — саджаю. Г. Барв. 242. Вистигти на Божу службу. Г. Барв. 156.

2) Спѣть, поспѣть, зрѣть, созрѣть.

3) Остывать, остыть.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 189.