ВИ́СПОВІДАТИ, аю, аєш, док., перех. 1. церк. Вислухати на сповіді покаяння кого-небудь в гріхах і відпустити їх або накласти епітимію. Батюшка прийшов, висповідав Петра (Н.-Лев., II, 1956, 188); Тюремна адміністрація ще раніше запросила його [священика] висповідати й запричастити засуджених до розстрілу, але вони відмовились розмовляти з священиком (Скл., Карпати, II, 1954, 263).
2. перен. Гостро вказати на хиби в поведінці, діях; вилаяти. Я здогадувався, що старший лейтенант прийшов з таким наміром, щоб висповідати нас за те, що вмішуємось не в свої справи (Збан., Мор. чайка, 1959, 209); Коли сьогодні прибігла до нього Ганна Щербина й підняла гвалт.., — він добре її висповідав (Руд., Остання шабля, 1959, 403); [Василина:] Скликайте збори колгоспу, ми вас висповідаємо так, що аби витримали (Корн., II, 1955, 194).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 498.