ВИСЛУ́ХУВАННЯ, я, с. Дія за знач. вислу́хувати 1, 2. В ранню пору вийшов [генерал] на веранду подихати свіжим повітрям перед початком щоденного вислухування інформацій і рапортів військових начальників його з’єднання (Ле, Клен. лист, 1960, 15); Мені веліли роздягнутись до пояса. І почалося вислухування.. Зіна переставляла на моїй спині, грудях та ребрах жовту дерев’яну трубочку (Збан., Малин. дзвін, 1958, 354).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 489.