ВИСКА́ЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся і рідко ВИСКАЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., ВИ́СКАЛИТИСЯ, люся, лишся, док. 1. Розсуваючи губи, відкривати, показувати зуби. — Не питають? — вискаливсь Тронько. — Добре. А хто тобі, діду, сталь дає, яку ти катаєш? З неба вона не падає (Кучер, Трудна любов, 1960, 395); // Посміхатися, осміхатися. — Ну! — вискалився, Сашко усіма зубами в шанобливій посмішці (Смолич, V, 1959, 40).

2. розм. Бути видним, показуватися, виглядати звідки-небудь. А над селом вискалюється з зелені червоний двір (Фр., VIII, 1952, 9); Коли б хоч трохи вискалилось [сонце] (Номис, 1864, № 601).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 486.