ВИ́РІШЕННЯ, я, с. 1. тільки одн. Дія за знач. ви́рішити. — До речі, я ставлю на вирішення й ще одну ухвалу: запропонувати товаришеві Мухтарову припинити відпустку й стати до обов’язків начальника будівництва (Ле, Міжгір’я, 1953, 49); Павло гуляв цілий день. Пішов і другого дня. Але яке вже то було гуляння, коли він ждав вирішення своєї долі (Кучер, Голод, 1961, 385).

2. Висновок, прийняте рішення. Василь був щасливий. Батькове вирішення вступити в колгосп окрилило його (Довж., I, 1958, 72); Рубін стояв знеможений, .. з виразом на обличчі горя і якогось остаточного вирішення (Сенч., На Бат. горі, 1960, 25).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 472.