ВИРІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́РЕКТИ, ечу, ечеш; мин. ч. ви́рік, ви́рекла, ло; док., заст. Те саме, що виголо́шувати. Не раз ви конали в в’язницях брудних, Свій суд беззаконний над вами Катюги-судді вирікали, і ви На смерть волочили кайдани (Пісні та романси.., II, 1956, 280); То ж не один хто сказав — громада вирекла (Номис, 1874, № 10744); // ірон. Зрештою, хто ця дівчина для нього і за яким правом ввійшла вона сюди читати йому мораль і вирікати істини (Рибак, Час.., 1960, 472).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 471.