ВИРЯЧКУВА́ТИЙ, а, е, розм. 1. Який дуже видається назовні, випуклий більше, ніж звичайно (про очі). Пан Хоцінський блискотів сірими вирячкуватими очим на молоду (Н.-Лев., І, 1956, 136); Вона [Настуся] була маленька, тонісінька, вертлява, з дрібненьким гостроносим обличчям.., і сірими вирячкуватими очима (Збан., Малин. дзвін, 1958, 30).
2. Який має такі очі. — Одягайся, друже, — наказав вирячкуватий лікар (Донч., І, 1956, 368).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 478.