Про УКРЛІТ.ORG

вирувати

ВИРУВА́ТИ, у́є, недок. 1. Утворювати вир, вири, крутитися, клекотіти. Каламутна вода плигала на камінні, на глибинних місцях вирувала — несла жовту піну, траву, паліччя (Десняк, II, 1955, 410); Море навколо нас. Воно біснується й вирує (Тич., II, 1957, 35); // Нестримно рухатися, змінюючи напрямок, повертаючись то в один, то в другий бік (про вітер, полум’я і т. ін.). Вирували вітри, ламали дерева, збивали молодий плід в садах (Горд., Дівчина.., 1954, 151); Стрілянина вщухла, тільки приглушені голоси долітали звідти, де вирувало полум’я (Петльов., Хотинці, 1949, 50); * Образно. Я напружено думав, а Береговенко уважно стежив за виразом мого обличчя, ніби намагався вгадати, які думки вирують в моїй голові (Збан., Ліс. красуня, 1955, 108).

2. перен. Бурхливо рухатись великою масою; виявляти збудження, неспокій швидкими рухами, криками і т. ін. Над широкими дунайськими плавнями вирує хмара гайвороння (Чаб., Балкан. весна, 1960, 185); Постоявши кілька хвилин, Максим спустився знову на Хрещатик. Безконечний людський потік вирував і клекотів (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 135); На Гаркушиному току в цей час вирувала незвичайна сходка (Гончар, Таврія.., 1957, 281); Різномовна бурхлива юрба кипіла і вирувала, як на ярмарку проти Нового року (Тулуб, Людолови, І, 1957, 419); // Буяти, протікати на повну силу. Уже струмлять по них [гілках] весняні соки, уже вирує приховане від людських очей життя (Тют., Вир, 1964, 137); Тиша запанувала там, де ще недавно було стільки гомону, сміху, де вирувало життя (Цюпа, Назустріч.., 1958, 300).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 477.

вгору