ВИ́РУБАТИ див. виру́бувати.
ВИРУБА́ТИ див. виру́бувати.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 476.
а
б
в
г
ґ
д
е
є
ж
з
и
і
ї
й
к
л
м
н
о
п
р
с
т
у
ф
х
ц
ч
ш
щ
ю
я
ВИ́РУБАТИ див. виру́бувати.
ВИРУБА́ТИ див. виру́бувати.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 476.
Вирубати, ба́ю, єш, сов. в. вирубати, баю, єш, гл.
1) Вырубать, вырубить. Вирубаю цей ліс.
2) Срубывать, срубить. Вирубав собі дубка на вісь.
3) Изрубливать, изрубить. Вирубано всіх ворогів.
4) Ляхом вирубати. Говорить по-польски, (объ украинцѣ). Ой п’є Сава і гуляє, ляхом вирубає. Н. п.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 183.