ВИ́РУБАТИ див. виру́бувати.

ВИРУБА́ТИ див. виру́бувати.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 476.

Вирубати, ба́ю, єш, сов. в. вирубати, баю, єш, гл.

1) Вырубать, вырубить. Вирубаю цей ліс.

2) Срубывать, срубить. Вирубав собі дубка на вісь.

3) Изрубливать, изрубить. Вирубано всіх ворогів.

4) Ляхом вирубати. Говорить по-польски, (объ украинцѣ). Ой п’є Сава і гуляє, ляхом вирубає. Н. п.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 183.