ВИ́РЛО, а, с., діал. 1. Дишель. Запрягали коняку до приводу кінної молотарки, коняка ходила по колу, тягла вирло, крутила динамку, яка давала струм для картини (Ю. Янов., II, 1958, 297).

2. Важіль, підойма. * У порівн. Рукою грубо, як залізним вирлом, відгорнув захисника, аж той поточився серед хати (Ле, Міжгір’я, 1953, 335).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 472.

Вирло, ла, с.

1) Дышло коннаго привода.

2) Длинный рычагъ, которымъ поворачиваютъ вѣтряныя мельницы. Рк. Левиц.

3) Ямка? Комін і грубка — се були чорт вирла в печищі. Г. Барв. 20.

4) мн. Ви́рла. Глаза на выкатѣ.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 182.