ВИ́РВА, и, ж. 1. Вибита ким-, чим-небудь, вирвана силою вибуху яма; вибитий, вирваний отвір. Лінія фронту наче широка ораниця, розкопирсана, порита смугами окопів, подовбана вирвами від снарядів (Смолич, Мир.., 1958, 400); В лісі з часом усе змінилося. Зникли траншеї. Зрівнялись бомбові вирви (Жур., Звич. турботи, 1960, 163); Вони [хлопці] перелізли через вирву в камінному паркані і сіли серед пустиря (Мик., II, 1957, 333).

2. Глибока яма у дні річки, ставка. Голуб і Майборода тихо пірнули на дно вирви (Кучер, Чорноморці, 1948, 146).

◊ Гна́ти (ви́гнати) у три ви́рви, фам. — грубо проганяти кого-небудь. [Фрош:] Отак! Кому ж не в лад, того в три вирви гнать! (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 77); Дали нам Греки прочухана І самого Енея-пана В три вирви вигнали відтіль (Котл., І, 1952, 71); Три ви́рви в ши́ю зароби́ти, фам. — бути грубо вигнаним. Заробив три вирви в шию (Номис, 1864, № 4761).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 467.

Вирва, ви, ж. Взятка, поборъ, всякій несправедливый или лишній поборъ, напр. при денежной платѣ еще добавочный отработокъ. Оце писарь вирви хоче, тим зразу й не дає білета. Борз. у. За десятину землі панові одкосити дві, та ще вивезти десять купок гною, — то се вже гній буде вирва. Лубен. у. Хотіла баба вирви, та усилу сама вирвалась. О. 1862. IX. 114. То Шеверенко Олекса, в перших брат Наталі, здумав вирви домагаться, як москаль медалі. Заморившись, запалившись кинувся із хати, молодую, як ведеться, Талю продавати…. Кинули мерщій півкіпник срібний на одплату. Мкр. Н. 29. Три вирви в шию і міх кулаччя. Ном. № 4761. У три вирви. Въ шею. І самого Енея-пана в три вирви вигнали відтіль. Котл. Ен. І. 16.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 181.