ВИРА́ЗНИЙ, а, е. 1. Який зовнішніми ознаками передає внутрішні якості, почуття, переживання (про обличчя, очі і т. ін.). Як вона мені розказувала про свого дідуся та про свою бабусю, тую бідну вдовицю, риси її виразного вродливого обличчя займалися огнем глибокої чулої душі (Барв., Опов.., 1902, 372); Брови підніс [Саїд], щоб ще щиріше подивитися на матір. Від цього більшими стали очі, виразнішими (Ле, Міжгір’я, 1953, 95).
2. Чіткий, розбірливий, легко зрозумілий. Він сам, без грошей і без ніякої виразної мети, пустився в таку далеку дорогу (Фр., IV, 1950, 210); Вона [мова Левченка] вразила Чорнокнижного, який не цурався піднесеного чи виразного, мов різьба, слова (Стельмах, Хліб.., 1959, 459); Кілька хвилин мовчки дивився він на старого, потім спитав з виразною польською вимовою: — Хто ти є і як твоє ім’я? (Тулуб, Людолови, I, 1957, 113); І часто такі розмови кінчались виразним рухом у бік широкого Носюриного подвір’я: — І доки цю шкуру терпіти? (Донч., III, 1956, 154); // Різко окреслений. Цокають кінські копита, дзюркотить десь поблизу струмок. Все більшими й виразнішими стають верби та осокори біля другого містка (Шиян, Баланда, 1857, 51).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 467.