ВИПІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ПЕКТИ, ечу, ечеш, док.; мин. ч. ви́пік, пекла, ло; наказ, сп. ви́печи; перех. 1. Тримаючи певний час у гарячій печі, духовці, виготовляти хліб та інші вироби з тіста. — Бабуня з пекарями випікають п’ять тонн хліба й булок (Кучер, Трудна любов, 1960, 587); Намолов муки цапок Повний кадуб і мішок. А цапиха із муки Випікає пиріжки (Стельмах, Живі огні, 1954, 33); [Квасолиха:] Не кожна й молодиця зугарна до смаку випекти хліб (Кроп., III, 1959, 158).
2. Пропікати в достатній мірі, доводити до готовності. Звечора в комуні пекли хліб. — Добре випікайте, — наказував товариш Третяк, — а то гості не схочуть їсти (Донч., І, 1956, 94).
3. Знищувати вогнем або чим-небудь розпеченим. Уже на третьому полі Турки-яничари ловили [Степана], До стовпа в’язали, Очі виймали, Гарячим залізом випікали (Шевч., І, 1951, 286); * Образно. Та що попи зроблять? Як з пам’яті людської випечеш те, що викарбувалося міцно, від дідів-прадідів передане? (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 517).
◊ Випіка́ти о́чі — в’їдливо дорікати, докоряти кому-небудь за щось. Випікають йому вороги очі, що син його комуніст (Вільде, Сестри.., 1958, 155).
4. Робити знаки чим-небудь розпеченим; випалювати. Витесавши веретенце, Василько дістав кусок заліза, погрів його на вогні й почав випікати на кудельці різні узори (Турч., Зорі.., 1950, 332); Як його одвезли звідси за Дунай, то там йому москалі так списали спину канчуками, що й досі сині басамани знати… та ще обголили половину голови, випекли на лобі тавро (Коцюб., І, 1955, 382).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 452.