ВИПРІВА́ТИ, а́є, недок., ВИ́ПРІТИ, іє, док. Гинути під глибоким снігом, що випадає на незамерзлу землю, або при надмірному зволоженні (про рослини, посіви). Вилеглий забур’янений льон більше не підводиться, плутається, випріває (Техн. культ., 1956, 63).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 461.

Випрівати, ва́ю, єш, сов. в. випріти, прію, єш, гл.

1) Выпрѣвать, выпрѣть, выкипѣть (о пищѣ).

2) Выпрѣвать, выпрѣть, выгнивать, выгнить отъ сырости. Шух. I. 74.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 179.